Сценарій свята

«Диво калинове-чари барвінкові»

Мета:  Залучати дітей до джерел і витоків народної спадщини; підтримувати у школярів інтерес до вивчення рідної мови; виховувати любов до мови свого народу.

Обладнання: портрет Т.Г.Шевченка, вишивані рушники; плакати – вислови  про мову, кетяги калини, колоски жита, пшениці.

Звучить пісня в виконанні Р.Кириченко «Звучи, рідна мово» і під неї діти заходять до зали.

Учитель:         Доброго дня, шановна родино! Запрошуємо Вас на щире слово, бесіду мудру, свято наше родинне – торжество рідної мови.

                                               Чудова наша мова – міцне моє коріння,

                                               А як же я без нього міг би на світі жить?!

                                               Тоді б мене чекало духовне зубожіння,

                                               Бо мову і Вітчизну не можна розділить!

З самих перших днів життя від матусі-неньки ми чуємо рідну серцю українську мову. Потім усі 4 роки ми знаходимося під надійним крилом нашої вчительки — другої мами. З нею завжди добре і затишно, і цікаво, і весело. Саме вона продовжує відкривати нам усі секрети та таїни слова.

Учениця                               Наша перша вчителько, любе наше сонце!
Вам уклін низенький і любов палку
Посилають діти променем в віконце
І дарують щиро пісеньку дзвінку.

Пісня «Пісня про вчительку» (виконують діти)

Учениця

                        Мов солов’ї наша мова співуча.

                        Чують її  і рівнини і кручі

                        В радісну мить, чи у днину негожу

                        Серце зігріть лише словом я зможу.

Слово мене як завжди обігріє,

                                               Вічність мине, а воно не зотліє.

                                               Має воно дужу силу єднання,

                                               Слово – вікно, в світ краси і кохання.

                                               Вірте – не вірте,

                                               Твердо я знаю:

                                               Мова – це вірність рідному краю.

Учень

                        Вона ніколи не вмирала,                 Не раз над нею насміхались,

Вкраїнська мова голосна                 Були такі, сказати слід

І хоч не раз її топтали                      І все ж бо нею розмовляли

Знов оживала, мов весна.               І прадід і увесь мій рід.

                        І ми шануймо нашу мову,

                        Топтать нікому не дамо.

                        Бо наше слово, вільне слово

                        Для нас, українців дано.

Учитель        Рідну мову називають неоціненним скарбом нашого народу. Про неї писали і пишуть українські письменники і поети.

                       

Учень            РІДНА МОВА В РІДНІЙ ШКОЛІ
Рідна мова в рідній школі! 
Що бринить нам чарівніш? 
Що нам ближче і миліш 
І дорожче в час недолі? 
Рідна мова! Рідна мова! 
Що в єдине нас злила, — 
Перші матері слова, 
Перша пісня колискова. 
Як розлучимось з тобою, 
Як забудем голос твій 
І в Вітчизні дорогій 
Говоритимем чужою?! 
Краще нам німими стати, 
Легше гори нам нести, 
Ніж тебе розіп'ясти, 
Наша мово, наша мати! 
Ні! В кім думка прагне слова!
Хто в майбутнім хоче жить, 
Той всім серцем закричить:
— В рідній школі — рідна мова! 
І спасе того в недолі 
Наша мрія золота, 
Наше гасло і мета 
— Рідна мова в рідній школі.
О.  Олесь

Вчитель.       Який чудовий вірш! Його автор – Олександр Олесь.                 

                        Українська мова своєю милозвучністю посідає одне з перших місць між європейськими. Її красу, співзвучність визнає весь світ.

І ось болісний парадокс: сама ця мова зазнала приниження. І виникає думка написати книгу з віршами про українську мову.

Батько одного хлопчика-п’ятикласника розповів, що його син зробив у щоденнику запис: принести до школи клумачний словник.

У поета майнула думка – треба пояснити хлопцеві, що таке тлумачний словник. І не тільки пояснити, а й зацікавити, щоб учні вчили мову не тому, що треба, а тому, що цікаво. Щоб мова не здавалась сухим предметом.

Д.Білоус «Тлумачний словник» (інсценізація вірша).

КЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК

Тарасик  набігавсь,
примчав  із  двора.
Уже  й  за  уроки
сідати  пора.
 

Ось  віршика  вивчив,
задачі  зробив.
В  щоденник  заглянув
тривогу  забив.
 

Гласить  неодмінний
шкільний  записник:
«Принести  до  школи
клумачний  словник».
 

Завдання  у  класі
він  сам  записав.
А  що  за  словник  то  —
і  досі  не  взнав.
 

Прибіг  до  бабусі,
що  прала  рушник:
—  А  що  таке,  —  каже,
клумачний  словник?
 

—  Клумачний?  —  бабуся
на  те  хлопчаку.  —
Та,  мабуть,  що  носять
його  в  клумаку!
 

Сестричка  сміється,
швидка  на  язик:
—  Сам,  —  каже,  —  доклумай,
який  це  словник!
 

Та  це  вам  не  шахи,
це  вам  не  лото:
кого  не  спитає  —
не  знає  ніхто.
 

Спитав  у  сусіда  —
вже  дещо  нове:
—  В  нас,  —  каже,  —  в  будинку
письменник  живе.
 

По  радіо  мову
веде  про  слова.
Слова  —  це  перлини,
це  дивні  дива!
 

Піди  ти  до  нього  —
у  нього  книжки.
Він  знає  й  розкаже
про  всі  словники.
 

Ну  що  ж,  як  розради
немає  ніде,
в  квартиру  поета
Тарасик  іде.
 

Ось  дзвонить,  заходить:
—  Будь  ласка,  —  гука,  —
клумачного  дайте
мені  словника!
 

Поет  усміхнувся:
—  Ти  просиш  дарма:
клумачного,  —  каже,
в  природі  нема.
 

Клумачний...  То,  мабуть,
почулось...  Пробач,
бо  той,  хто  тлумачить,
той  зветься  —  тлумач.
 

Буває,  що  слово
відоме  давно,
а  знає  не  кожен,
що  значить  воно.

 
І  тут  у  пригоді
стає  визначник
скарбів  наших  мовних  —
тлумачний  словник.
 

Тарасику,  світла
твоя  голова,
Ану,  зустрічав  ти,
наприклад,  слова:
 

красуля,  красоля?
Словник  розгорни  —
і  зразу  побачиш,
що  значать  вони:
 

красуля  —красуня,
красоля  —  цвіток.
І  тут  же:  краснуха  —
хвороба  діток.
 

Оце  ж  і  тлумачний
словник!  Зрозумів?
А  є  словники  ще  —
походження  слів.
 

Любити  життя  —
звідси  йде  життєлюб.
А  шлюб  —  від  слюбитися
слюб  —  отже  й  шлюб!
 

Вивчатимеш  мову:
слова  —  в  голові,
любов  до  них  —  в  серці,
в  самому  єстві.
 

—  Слова  в  голові?  —
розсміявся  хлопчак.  —
То,  значить,  для  слів
не  потрібний  клумак!


Радіє  письменник
з  тямкого  дружка:
—  Як  любиш,  наука
тобі  не  важка.
 

Ціннюща  в  людини
до  знань  ненасить.
І  їх  за  плечима,
тих  знань,  не  носить.
 

—  Спасибі!  —  Тарасик
додому  побіг.
І  ледве,  зраділий,
ступив  за  поріг:
 

—  Доклумав!  —  гукає
сестричці  своїй.
А  потім  біжить
до  бабусі  мерщій.
 

Примчавши  на  кухню,
червоний,  як  мак:
—  Бабусю,  —  кричить,  —
не  підходить  клумак!
 

Ціннюща  в  людини
до  знань  ненасить.
І  знань  за  плечима,  —
гука,  —  не  носить!

Вчитель.       Автор цього вірша Дмитро Білоус. Знайомлю вас з його книгою «Диво калинове. Чари барвінкові».

            Чому «диво»? Тому що наша мова дивовижно багата, легка, красива, співуча.

            Чому «чари»? Тому що мова чарує кожного, кому не чуже відчуття краси і

гармонії.

Диво калинове. Адже калина – символ України.

Танець дівчат з калиновими вінками.

Вчитель.       Народна мова – безмежний океан. Це думи, поеми, казки, легенди, перекази, приказки, прислів’я. Немає в світі людини, яка б не любила казок або не чула їх.  Скільки відомих українців оспівувало красу, велич і значимість рідної мови. Давайте всі разом зачитаємо ці вислови.(усі читають вислови, що розклеєні по класу)

Мова – це наша національна ознака, в мові - наша культура, сутність нашої свідомості.

(Іван Огієнко)

Мова вдосконалює серце і розум народу, розвиває їх.

(Олесь Гончар)

Щоб любити – треба знати, а щоб проникнути в таку тонку й неосяжну, величну й багатогранну річ, як мова, треба її любити.

(Василь Сухомлинський)

Бринить-співає наша мова,

Чарує, тішить і п'янить.

(Олександр Олесь)

Раби – це нація, котра не має Слова. Тому й не зможе захистить себе.

(Оксана Пахльовська, д-р філологічних наук)

Мова – це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма національного організування.

(Іван Огієнко)

Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. Ми повинні бути свідомі того, що мовна проблема для нас актуальна і на початку ХХІ століття, і якщо ми не схаменемося, то матимемо дуже невтішну перспективу.

(Ліна Костенко)

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос — більш нічого.

А серце б’ється — ожива,

Як їх почує!..

(Тарас Шевченко)

Вчитель        Ви побачили, що остання цитата належить нашому Кобзареві—Тарасу Григоровичу Шевченку (йде коротка розповідь про нього). Більшість свого життя ця людина прожила, на жаль, за межами України, але ні жодного дня Шевченко не забував рідної землі, усі його думки були тільки про неї. Він написав багато поезій, які відомі композитори та народ з великим задоволенням та честю поклали на музику. Ось так ці пісні стали невмирущими. Давайте сьогодні виконаємо одну з них.

Діти виконують пісню «Думи мої, думи мої»

Вчитель.       Що для мене рідна мова? Це мова мого дитинства, мова казок і пісень. Це мова землі, трави, мова золотої бджілки і вишневого цвіту.

                        Любов до рідної мови починається ще з колиски, з маминої пісні. Ці пісні зачаровують усіх, хто їх чує, надзвичайною ласкою і простотою. У них мамина ласка і любов, світ добра, краси і справедливості. Мама… Яке просте, здавалося б, слово, а скільки в ньому змісту, скільки глибинності. Мабуть, це єдина людина в світі, яка любить нас по-справжньому. Скільки віршів і пісень присвячено нашим матерям. Пропоную вам виконати одну з них.

Діти виконують «Пісню про рушник»

Вчитель.       Дорогі діти! Починаючи з маминої колискової, любіть мову, яка є неоціненним скарбом нашого народу.

   З 2000 року в Україні розпочалося грандіозне мовне змагання під назвою «Міжнародний

конкурс знавців української мови». Щороку 9 листопада, у День української мови та

писемності мовний марафон відкривається у різних славних своєю історією місцях

України.