Урочиста загальношкільна лінійка до  річниці             

                з дня народження Т.Г.Шевченка

«Наш Шевченко»

-      В дні перемог і в дні поразок, в щасливі дні , і в  дні сумні

      Іду з дитинства до Тараса, rрізь глум юрби і суєти,

-     Ні, не в минуле, а в майбутнє, до тебе я, Тарасе йду.

      Коли в душі моїй тривога, коли в душі пекельний щем,

      Іду до нього до живого, У Всесвіті віршів  й поем

-     І в дощ, і в сніг карбую кроки і чую, дивлячись в блакить:

       Реве та стогне Дніпр широкий. щоб розбудити всіх, хто спить.

-      Я не один іду до нього - Ідуть до нього тисячі.

        Неначе грішники до Бога Свої печалі несучи.

-      І доки в римах Заповіту   вогонь поезії не згас.

       Той рух до сонця не спинити, бо зветься сонце те – Тарас.

 -     Минуло  198 років з дня народження славного сина України, але в багатьох  українських родинах ви бачите прикрашений вишитим рушником портрет Кобзаря. Він  -  як   член сім’ї , як найдорожча людина.

 -     В день народження Т.Шевченка дорослі і діти йдуть до його пам’ятника, щоб поставити свічку, покласти квіти, почитати його вірші, поспівати пісні, вшанувати великого Кобзаря.

Учень:    Тарасе, наш Кобзарю, всюди приходиш нині ти, як свій,

                Тебе вітають щиро люди на всій Україні моїй.

Учениця:   Я, маленька українка, вісім років маю,

                   Про Тараса Шевченка  вже багато знаю.

                   Він дитя з-під стріхи, він в подертій свиті.

                   Він здобув нам славу, як ніхто на світі.

                   А та наша слава не вмре не загине

                   Наш Тарас Шевченко –  сонце України.

Учень:       Уклін тобі, Тарасе  великий наш пророче,

                   Для тебе вірно б ється те серденько дитяче

                   За тебе вічно б ється, за твої заповіти,

                  Чого батьки не зможуть те зроблять їхні діти.

Хлопчик: Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати:       Так, синочку, правда.

Хлопчик:  А  чому так багато на небі зірочок?

Мати: Це коли людина на світ приходить,  Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне,  зірочка падає. Бачив?

Хлопчик: Бачив,  матусю,  бачив… Матусенько, а чому одні  зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь – ледь тліє. А коли добра ,любить людей, робить їм добре, тоді свічка такої людини світить ясно, і світло це далеко видно.

Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати: Старайся, мій хлопчику .

-  Все, що він почув, побачив живучи  в Україні перші чотирнадцять з половиною років, запам’ятає в найтонших  подробицях і загалом розповість про це в своїх геніальних творах живопису та в поетичній творчості.
-  Доля готувала Тарасові все нові і нові випробування. Із хлопчика – кріпака  виростає талановитий художник, великий український поет – борець за волю України. Ні царські тюрми, ні солдатчина, ні заслання в далеких степах Казахстану, не зломили його, не перемогли його віри  в Україну в народ! Де він не був, завжди тужив за Україною.

 -  Туга за рідною природою, рідним краєм звучить і в його віршах.         

 Він закликає український народ до боротьби за волю за кращу долю.

-  Останні роки життя поет прожив в Петербурзі. 1859-го року ще раз, втретє і востаннє відвідав Україну.
-  Тоді він мріяв оселитися в Україні у хаті з вишневим садком. Але доля не судила йому цього  звичайного людського щастя.
- Настав 1861 рік, четвертий рік його повернення із заслання, рік який почав підрахунок його останніх років життя. В день народження 9 березня Тараса провідали друзі. Прийшло багато листів, вітальних  телеграм з України. Прочитавши їх ,
-  Хворий поет проказав: От якби додому, там би я, може одужав… Але не судилося. В ранці 10 березня Тарас Шевченко зійшов у свою майстерню, упав і відійшов у вічність.
-  Тараса Шевченка поховали на Смоленському кладовищі в Петербурзі. У травні цього ж року тіло  Великого Кобзаря було перевезено в Україну. Друзі вибрали для поховання місце на Чернечій горі, звіряючи величність місця з рядками « Заповіту».
Ведучий. Минуло багато років з дня народження Т.Г. Шевченка – славного сина українського народу, але й сьогодні як живий говорить він із своїми  наступниками. Його слово  живе між нами, гнівне і ніжне, полум’яне і міцне.

Ведучий.  І на  оновленій землі, над ланами, широкими полями, вільними містами і селами як весняні води могутнього Дніпра лине вічно жива в народі  слава великого Кобза ( звучить музика, пісні на слова Т.Г.Шевченка)